Біло-кривавий пурпур

Чуй, як почуєш, мій лагідний спів,
Бач, як побачиш, триколір в очах,
Скрипки додай у відлуння років,
Бо досить вже серцю гарчать.

Дай мені руку - я в ній уміщусь,
В човник долоней, мов рідний, вросту.
Зорі з-під вій! Я читати навчусь
Ваш біло-кривавий пурпур.

Втримати Всесвіт зусиллям душі,
Внутрішнім боком замріяних вік -
Білою ниткою в дурні пошить
Титана Атланта повік.

Хочеться чути, як падає сніг,
Лежачи, гледіти в ніч без зірок,
Знати, що, руку посунувши вбік,
Зустрінеш відверте тепло.

Хочеться бачить в прозорій воді
Посмішку кішки за власним плечем,
Криком розрізати хвилі тверді,
Як неба мовчання - мечем.

Тихо в'язати зі слів рушника,
Квітчасті очі вві сні малювать,
Кращі перлини для тебе шукать...

Навіщо? А нащо питать?

Часу пройшло забагато для слів,
Просто вночі місяць тягне приплив,
Просто я вірити в Бога хотів,
А віру знайшов на Землі.

Хоч би ті барви, що я їх зібрав,
Чий-небудь хист оживив для очей.
Я б тоді душу на розтин віддав,
Щоб погляд побачити цей.

Квітни, наядо! Це все - лиш твоє,
Посмішко з дивного краю Айсур...
Хай в цих рядках довше Сонця живе
Твій біло-кривавий пурпур.

16-21 березня 2009